Малюк Філософія

...Ммм... Вибачте, що так небагатослівно, але я так довго її чекала... і ось вона ----->

Вона була щасливою, бо світ піддакував їй. Вона була закохана і захлиналася від бурхливості цього неординарного кохання. Її бог, як вона його ніжно називала, дарував  дарунки, що примушували вірити у казку, яка заштриховувала реальну правду. Кожен, хто спілкувався із нею, був щиро радий і водночас трішки заздрив. Її велетенські крилаті очі допомагали сміятися устам. Коли ми йшли по коридору, вона зупиняла нас і читала з несамовитою експресивністю солодкого бажання вірші про нього, каву, поцілунки і про ранок обіймів... Одного разу вона нестерпно крикнула: "Божечко, забери у мене це щастя, а то воно мене уб'є! " Страшно було таке чути... Минуло рівно п'ять днів... Бог почув її. Все сталося надто звичайно і передбачено... Зараз вона працює нянькою, клоуном і шукає ще одну роботу. Може, щоб заповнити порожнечу. Її стату Вконтакті - "Change is melting everything" , в нього - "Зміна розтоплює все". Цікаво, щоб це значило?
Копіювання почуттів?

Ненавиджу автобуси. Це прямокутна залізяка, набита людьми, що через відсутність нормального кисню стають в'ялими і тупими. Їхні вицвівші від напівсутінок очі по-вовкулаче дивляться на тебе... Їх не хвилює твоя душа, гостроверхі собори твоїх думок, а лише епітеліальна обгортка. Ти для них тільки матеріальна абстрактність, яка не дає заснути, притолоченому важким повітрям, розуму.

І щоб відволіктися від цієї непривабливої правди, я завжди дивилася у вікно. Мої думки чіплялися за маленьку деталь побаченого і домальовували у  свідомості нові картини, що допомагали відволікатися від примітивних істот із опухшими обличчями. Але зараз пейзаж за вікном мене ще більше дратує, ніж автобусні маріонетки. Природа наче на зло  трусить липким снігом і недоречним дощем. Слизько, холодно... Ну коли ця зима вже закінчиться? Таке враження, що вона триває вічність.

А Св. Валентин...Уф! Я чомусь із шкільних років недолюблюю цю закордонну банальність. Валентинки, амурчики, поцілунки, бла-ла-ла... Ну захотіли кондитери заробити, ну написали в календарі " День Св. Валентина", а для чого з цього робити таку грандіозність?.. Я звичайно розумію, що багато хто не погодиться зі мною. Діло ваше. Просто я така. Але тим не менше бажаю усім яскраво провести цей день. Ви цілуйтеся, а ми поїдемо на автобусі у білу пустелю снігу... Упс! Як я примітивно це сказала...

"Слово о полку Ігоревім" – одна з найвідоміших і найяскравіших пам’яток давньоруської літератури.Драматична сила цього твору завжди вражала як спеціалістів-дослідників, так і звичайних читачів – і надихала талановитих людей на творчість. Так, у крайному разі, думають науковці і викладачі, моя ж думка дещо інша... Але не в мені справа, адже на разі моє діло повідомити про цікавинку сучасного культурного руху тому, хто ще із нею не знайомий.

...Отже, зустрічайте – нову українську рок-оперу "Полуденна ніч" засновано саме на "Слові...". Власне, сам факт створення такої рок-опери вже викликає повагу – адже треба мати певну сміливість, аби спробувати перекласти "Слово..." мовою сучасного мистецтва. А це, хочу Вам сказати, не горох їсти. З іншого боку, це виглядає закономірним розвитком стану речей – зважаючи на те, що саме фольк-рок набуває в Україні все більшого розвитку і розмаху. Втім, цей твір вирізняється не тільки музичною складовою. По-перше, тут є фрагменти оригінального тексту – архаїчною мовою подано слова "від автора". По-друге, рок-опера насичена драматичними діалогами – вони звучать сучасною мовою. Тож розмови героїв утворюють напружене дійство, яке доповнює музичну складову, насичує твір інформацією та емоціями. Ну і по-третє – звісно ж, музика. За словом "рок" тут криється безліч пов’язаних стилів. Метал, панк, рок-балади, боса-нова, блюз і так далі – і все це, в тій чи іншій мірі, перекликається з українським фольклором. Можна сказати, що "Гравлики Supersonics" - гурт-екстрималів, використали елементи більшості жанрів сучасної музики, які не підпадають під визначення "поп", аби підкреслити нюанси сюжету. І підійшли до цієї справи з фантазією... варто послухати. А як станеться нагода, то і побачити... Якщо зацікавились, приємного Вам пошуку...

Метелик сором’язливо кліпав великими яскравими крильцями. Його лапки невпевнено трималися холодної долоньки. Він розглядав  маленьке личко "дами" своїми лискучими фасетковими очицями. Вона подабалась метелику, особливо її уста, що були схожі на пахучу жоржину… «Ух! Яка ж вона солодка!» - пригадував крилань…

Минув час, комаха все ще милувалася обличчям незнайомки, яка в свою чергу не зводила очей із нього… «Здається ця істота, - збагнув метелик, - закохалася у мене… а чом би і ні, адже я неперевершений.» Він ще сильніше стиснув своїми ніжками білосніжну руку коханої…

«Чому вона не робить першого кроку? - у пориві емоцій запитав себе володар різнобарвних крил. – Хто вона?..»

Ти часом тінь пластмасової дами стиха хіхікала з дурненького метелика. « Кумедно, а я й не знала, що рух може відмовитися від кінетичної енергії заради кохання…»

"У-у-у-ііііі", - так говорить моя Куіточка, коли її розпирає від щастя. І саме це я хочу голосно викрикнути на висоті десь приблизно 50 - ти метрів... Щоб небо оглухло... Щоб розтав цей нікчемний сніг...

Раніше хвилини були клонами, а зараз кожен міліметр миті різниться один від одного... І це так цікаво... Зараз ти сумуєш, але елегійна квітка враз в'яне, і народжується із неї різнобарвний метелик, що лоскоче мерехтливими крильцями, і примушує сміятися... "Уііііі", - вигукує моя душа... Жити так прикольно, що смерть стає неактуальною...

Отже, висновок: коли мої хвилини почали забарвлюватися, хай у них присутній сірий колір, але ж він у поєднані із теплими барвами, то весна маго серця починається... Залишається зустріти лише реальну провесінь...

( передсмертна записка Ф. Гарсіа Лорки)

"Если бы на одно мгновение Бог забыл, что я всего лишь тряпичная марионетка, и подарил бы мне кусочек жизни, я бы тогда, наверно, не говорил всё, что думаю, но точно бы думал, что говорю. Я бы ценил вещи, не за то, сколько они стоят, но за то, сколько они значат. Я бы спал меньше, больше бы мечтал, понимая, что каждую минуту когда мы закрываем глаза, мы теряем шестьдесят секунд света. Я бы шел, пока все остальные стоят, не спал, пока другие спят. Я бы слушал, когда другие говорят, и как бы я наслаждался чудесным вкусом шоколадного мороженного. Если бы Бог одарил меня ещё одним мгновением жизни, я бы одевался скромнее, валялся бы на солнце, подставив тёплым лучам не только моё тело, но и душу. Господь, если бы у меня было сердце, я бы написал всю свою ненависть ко льду и ждал, пока выйдет солнце. Я бы нарисовал мечтой Ван Гога на звёздах поэму Бенедетти, и песня Серрат стала бы серенадой, которую я бы подарил Луне. Я бы полил слезами розы, чтобы почувствовать боль их шипов и алый поцелуй их лепестков.....Господь, если бы у меня ещё оставался кусочек жизни, я бы не провёл ни одного дня, не сказав людям, которых я люблю, что я их люблю. Я бы убедил каждого дорогого мне человека в моей любви и жил бы влюблённый в любовь. Я бы объяснил тем, которые заблуждаются, считая что перестают влюбляться, когда стареют, не понимая, что стареют, когда перестают влюбляться! Ребёнку я бы подарил крылья, но позволил ему самому научиться летать. Стариков я бы убедил в том, что смерть приходит не со старостью, но с забвением. Я столькому научился у вас, люди, я понял, что весь мир хочет жить в горах, не понимая, что настоящее счастье в том, как мы поднимаемся в гору. Я понял, что с того момента, когда впервые новорожденный младенец сожмёт в своём маленьком кулачке палец отца, он его больше никогда не отпустит. Я понял, что один человек имеет право смотреть на другого свысока только тогда, когда он помогает ему подняться. Есть столько вещей, которым я бы мог ещё научить вас, люди, но на самом-то деле, они вряд ли пригодятся, потому что, когда меня положат в этот чемодан, я к сожалению буду уже мёртв. Всегда говори то, что чувствуешь, и делай то, что думаешь. Если бы я знал, что сегодня я в последний раз вижу тебя спящей, я бы крепко обнял тебя и молился богу, чтобы он сделал меня твоим ангелом-хранителем. Если бы я знал, что сегодня вижу в последний раз, как ты выходишь из дверей, я бы обнял, поцеловал бы тебя и позвал бы снова, чтобы дать тебе больше. Если бы я знал, что слышу свой голос в последний раз, я бы записал на плёнку всё, что ты скажешь, чтобы слушать это ещё и ещё, бесконечно. Если бы я знал, что это последние минуты, когда я вижу тебя, я бы сказал: "Я люблю тебя и не предполагал, глупец, что ты это и так знаешь". Всегда есть завтра, и жизнь предоставляет нам ещё одну возможность, чтобы всё исправить, но если я ошибаюсь и сегодня это всё, что нам осталось, я бы хотел сказать тебе, как сильно я тебя люблю, и что никогда тебя не забуду. Ни юноша, ни старик не может быть уверен, что для него наступит завтра. Сегодня, может быть, последний раз, когда ты видишь тех, кого любишь. Поэтому не жди чего-то, сделай это сегодня, так как если завтра не придёт никогда, ты будешь сожалеть о том дне, когда у тебя не нашлось времени для одной улыбки, одного объятия, одного поцелуя, и когда ты был слишком занят, чтобы выполнить последнее желание. Поддерживай близких тебе людей, шепчи им на ухо, как они тебе нужны, люби их и обращайся с ними бережно, найди время для того, чтобы сказать: "мне жаль", "прости меня, пожалуйста" и "спасибо", и все те слова, которые ты знаешь. Никто не запомнит тебя за твои мысли. Проси у Господа мудрости и силы, чтобы говорить о том, что чувствуешь. Покажи твоим друзьям, как они важны для тебя. Если ты не скажешь этого сегодня, завтро будет таким же как вчера. И если ты этого не сделаешь никогда, ничто не будет иметь значения. Воплоти свои мечты. Это мгновение пришло."