Нові знайомі

«Мізкуємо… Перо лоскоче десницю. Думки масажують сіру речовину мозку. Якісь електромагнітні хвилі. Опіки розуму. Дике збудження… Фуф! Важко все таки бути письменником.«

Зовсім недавно я відкрила для себе нові веб-світи для існування своїх думок. І зараз коротко повідаю про них.

Отож, перший сайт для молодих талантів на перший погляд здався мені дуже кольоровим і цікавим. Це Рожевий Слоник ( slonyk.com/) — творчість без рамок. Не знаю, чи це я така консервативна не по літам, чи вже відстала від життя, але більшість творів, які там публікуються —  підросткове гальмо. Я розумію, що постмодернізм з радістю вітає мати і словесні збочення, але ж перш за все література — це мистецтво краси. Дітки переконані, що писати треба про те, що оточує. Ну в деякому плані це так.  Але для чого на соціальні виразки сипати словесної солі? Це неосвічена тупість. Словесна творчість повинна навпаки бути профілактичним засобом для звихнутої молоді, яка любить тільки прикольно затусити. Аноністам, фізіологічним елементам, ненормативній лексиці не місце у літературі. Це суб’єктивно моя думка.

Слоник, як вже я написала, — це творчість без рамок. Хм… якийсь автотренінг безвідповідальних, що бажають злиняти від відповідальності за написане. Зрозумійте: межа завжди присутня, просто хтось її помічає, а хтось прикидається сліпим…

Але не все так погано у цьому слонику, бо у смітті завжди знайдеться оазійний блиск перлини. У рожевій порожнечі трапляються не мало справді чудових віршів і творів, які мають надзвичайну глибину та ідейність.

Наступний сайт — Гоголівська академія (gak.com.ua/) — досить серйозний і професійний. Тут вже не зустрінеш голої  творчості, як у попередньому. Як на мене, він і розрахований на більш зрілу аудиторію. Ніяких претензій у мене  до цього віртуального середовища немає, і прив’язаності також не відчуваю. Це щось на кшалт » в одне вухо влетіло, з іншого вилетіло».

І останній веб-світ  — Літклуб (litclub.org.ua/). Сайт досить простий у користуванні, бо має примітивний вигляд, але тим не менше він мені найбільше подобається. Це щось схоже на Блокс, але виключно охоплює питання словесної творчості…

« Напрошується висновок. Промовчати? Це нічого не сказати! Ні, мовчання — це розмова із німим для зовнішнього середовища егом…

 Трикрапка найоптимальніший варіант. Але це пустка! Чи потенціал для слів, що знаходяться в утробі думки?..«

Нові знайомі: 14 комментариев

  1. Цікаво, цікаво…

    » ненормативній лексиці не місце у літературі. Це суб’єктивно моя думка.»

    А як же Жадан, Іздрик і улюблений тобою Андрухович, Ліпа? Ти маюуть не дуже уважно його читала, чи ти закриваєш очі, коли у Андруховича бачих «таке» слово? 😉

    Як же Оксана Забужко і Карпа, нарешті?
    Це по твойому треш, а не література тільки тому, що там викоистовується така лексика?

    Ти їхнім творасм відмовляєш у праві називатись «літературними»? 😉

  2. Фьост, мені подобається Андрухович за його креативність думки… Ніхто так не викручує слова, як він. Не всі його твори із ненормативною лексикою.

    Жадан, Забужко також не кидаються матами скрізь. Ну Карпа — це окреме питання.
    Чому ж, це література. Але специфічна. Я не кажу не читати її. Але я таке не люблю. Все має бути збалансованим, так як це у вище названих письменників. А коли ти читаєш вірш, а там мат за матом і ніякого змісту. Це ти називаєш літературою? 🙂

  3. Зовсім ні, Ліпа… Я просто проти категоричних заперечень які робиш ти. ;))

    «ненормативній лексиці не місце у літературі» —

    Місце. Коли вона виправдана і є органічною частиною тексту.

    Як сказав колись Жадан:

    «Ненормативна лексика є тоді виправданою, коли матюк є членом речення!» 😉

  4. можливо…просто набридло комусь щось доказувати…

  5. Бог з тобою, дівчино…

    Не треба мені нічого доказувати…

    Я шо, я нічєго…

    Оце б я тебе напружував…

    Що з настроем, Ліпа?

  6. Напевно, легкий мандраж, що переростає у безсилість…

  7. Приїхали…

    Легкий мандраж, то ще нічого…
    А от приступи безсилля, це вже не гарно зовсім…

    Так нє пойдёт…

    Трреба брати себе в руки…

    Ти вже якось постарайся, будь ласка…

    ЗІ. Блін, Ліпа, ти ще депресивніша чим я!

    Шо за діла?

    Так не можна…

  8. Фьост, я хронічна лєнтяйка. Брати себе в руки — це надскладне для мене завдання. Мені завжди важко щось починати. А коли припирає, то стаю таким перевертнем, що земля навколо брижить і всі разом з нею.

  9. Ти страшний чєловєк… 🙂

    А взагалі знайомий стан…

  10. Да, дуже-дуже страшний;)

    Знайомий стан? О, вже хоч не так самотньо, а то скрізь такі всі правильні…

  11. Аж моторошно…

    Ліпа, виявляється перевертень… ;))

    Так знайомий, навіть дуже…

    Я все і завжди роблю у останню хвилину, хоч скільки б часу не було на те щоб діло зробити, робитиметься все одно в останню ніч…

    Але дивним чином якось у більшості випадків встигаю… 🙂

  12. Ага! І ця ніч виявляється такою продуктивною. І ти сидиш та думаєш: «От чого б це мені не зробити його раніше… цікаво ж ніби»…:)

    … і я встигаю майже, надіюсь, що і зараз встигну. 🙂 От чому не може бути все як в нормальних людей?

  13. Ліпа, знаеш, що я тобі скажу..

    Це ще як подивитись хто нормальний.

    Вони, чи ми…. ;))

  14. Фьост, перш за все нормальні люди вночі сплять, а не тиняються в інеті…;))

    Так що тут ми програємо:)

Комментарии запрещены.